Річниця загибелі Захисника України Скаржинця Сергія Володимировича
21 жовтня - рік тому Висоцьку громаду сколихнула страшна звістка – про загибель Захисника України – Скаржинця Сергія Володимировича. Ще один Герой України відлетів журавликом у небо. Війна забирає найкращих…
Сергій Володимирович Скаржинець народився 16 грудня 1986 року на Рівненщині у селі Рудня, в сім’ї працівників місцевого колгоспу: мати Наталія Захарівна працювала у ланці, а батько Володимир Максимович – комбайнером. Сергій був старшим братом сестрі Оксані та брату Максиму.
Після закінчення у 2004 році Людинської загальноосвітньої школи І-III ступенів навчався в автошколі ДОТСААФ, де отримав права водіння усіх категорій. Рідні згадують про його любов до техніки. Автомобілі з дитинства вабили хлопця, адже його дитинство проходило у батька в колгоспному гаражі, де стояло багато різної техніки: автомобілі, комбайни й автобус. Дитяче захоплення переросло у професійну діяльність.
Після навчання Сергій проходив строкову службу в аеромобільних військах у місті Вінниця. Склав присягу 28 травня 2005 р. та отримав звання старший солдат. Наказом командира військової частини А2656, в якій юнак продовжив службу, від 22 липня 2005 року йому була присвоєна кваліфікація водія 3 класу. Також його як майстра, який може відремонтувати будь-яку техніку, призначили керувати військовим гаражем частини, де він відповідав за 15 машин. Після служби в армії хлопець повернувся у рідне село та одразу влаштувався працювати водієм в колгосп рідної Рудні.
У 2007 році Сергій переїхав у місто Хмельницький. Там він працював на фірмі КТК «Транс» водієм великовантажних автомобілів. Також це місто стало важливим в його особистому житті. Саме у Хмельницькому юнак зустрів свою кохану дружину Наталію, з якою одружився у 2011 році. Згодом у подружжя народилося дві донечки – Тетяна та Леся.
За час роботи у фірмі він став не тільки висококласним водієм фур, але й першокласним майстром з їх ремонту та обслуговування. Сергій став отримувати багато пропозицій роботи за кордоном, але завжди відмовлявся – не хотів полишати рідний край, батьків та рідних. Жив за принципом – де народився там і згодився. Був гарним сім’янином, безмежно любив дружину та дітей, старався забезпечити своїм близьким добробут та затишок.
Але всі мрії та плани зруйнувала війна. 2 травня 2023 року чоловік отримав повістку. Найкращий чоловік дружині Наталії, дбайливий батько двох доньок, чуйний син та старший брат – в одну мить став Героєм та прикладом палкого служіння Батьківщині для всіх нас. Він одразу з’явився в ТЦК, вирушив на фахову підготовку на Рівненський полігон. Там був разом зі своїм братом Максимом, якого мобілізували місяцем раніше, а розподілення отримав до 33-ї окремої механізованої бригади, де був призначений на посаду старшого водія та виконував бойові завдання на машині «газон».
16 червня 2023 року отримав першу контузію під час мінометного обстрілу в районі Мала Токмачка на Запорізькому напрямку, 27 жовтня того ж року поранення шиї та вуха в районі села Роботине через скид дрона-камікадзе, внаслідок чого втратив слух на одне вухо. Після лікування та реабілітації знову повертається на службу. 13 лютого 2024 року знову був поранений: на цей раз постраждали права рука та ліва нога. Попри все, через чотири місяці безперервної реабілітації воїн знову повернувся в стрій на посаду оператора протитанкових ракетних комплексів.
Дружина та рідні просили його перевестися в якусь тилову частину, адже він отримав статус обмежено придатного, але Сергій сказав сім’ї, що не може покинути побратимів та важливу роботу, яку виконує.
26 вересня 2024 року Сергій, після невеличкої відпустки, поїхав на службу зі словами: «Хто як не я? Хто там буде?» та переживав за своїх бойових друзів.
20 жовтня, в неділю о 21.58 дружина отримала від нього останнє «все добре»…
21 жовтня в місті Курахове на Донецькому напрямку під час артилерійського обстрілу були уражені позиції, на яких знаходився він та його побратими. Від травм несумісних з життям Сергій помер на руках своїх побратимів.
Чоловік мріяв повернутися з війни у мирне життя, разом з дружиною та доньками поїхати на сімейний відпочинок у Карпати, а також замовити велике сімейне фото на полотні.
Сергій загинув як Герой та назавжди залишиться в наших серцях прикладом мужності, відданості і героїзму.
Вічна пам'ять Герою, чий внесок в оборону України завжди буде визнаним та вшанованим.
Світла і вічна пам’ять про Сергія
назавжди лишиться в наших серцях.
З глибокою повагою та сумом у серці згадаємо в цей день нашого Захисника України.
Вшануймо пам'ять про нього тихою молитвою та хвилиною мовчання.
Дякуємо тобі, наш мужній Воїне!
Світла пам'ять!
Царство небесне!
Низький уклін і вічна слава!
